Олеся Фільварок,
науковий співробітник Музею історії міста Коломиї
Музичне товариство ім. Станіслава Монюшки в Коломиї
Цього року минає 190р. від дня народження відомого польського композитора Станіслава Монюшки, творця близько 250 пісень на народні мотиви, 18 опер, серед яких „Галька” та „Грабіна”, кількох балетів, оперет, балад та кантат. Можливо саме тому одне із товариств Коломиї носило його ім’я, вважаючи його поетом-музикантом з Божої ласки, пишаючись ним та завдячуючи йому появу народної польської сцени.
Відомо, що музична школа почала діяти в Коломиї ще з 1861 р. і перебувала на утриманні ґміни, яка забезпечувала школу інструментами, виділила будинок та оплачувала роботу капельмейстера, обов’язком якого було навчати всіх бажаючих. Трохи згодом, а це 1885 р. з’являється в Коломиї музичне товариство ім. Станіслава Монюшки, яке вже за 5 років, тобто 1900 р., зливається із товариством любителів польської сцени.
При товаристві була музична школа, яка надавала нижчий і вищий рівень гри на скрипці та фортепіано, із дво- чи три- разовим навчанням на тиждень, від чого також залежала оплата (3-4 зл. р. на місяць за нижчий, і відповідно 4-5 зл. р. за вищий), тому навіть це дозволяло біднішим, але бажаючим вчитися, все ж таки отримувати яку-не-яку музичну освіту.
Члени товариства і їх діти були звільнені від вписового, що становило 2 зл. р., як також мали дозвіл вільного вступу на різні музичні вечори, однак всі мали обов’язок вносити щомісячні складки, розмір якої визначали самі члени на загальних зборах товариства, на яких окрім бюджету, звіту з діяльності, приймалися пропозиції і план діяльності товариства на рік, як також вибирали голову та виділ товариства (10 членів та 4 заступники).
За звітом 1890 р. товариство мало навіть надлишок бюджету 73.56 зл., при доході 2198 зл. та розході 2154.67 зл. Але вже 1933р. у товариства були такі фінансові проблеми, що воно було змушене припинити свою діяльність, а всі залишки майна скласти в приватні руки.
Вчителями гри на фортепіано в музичній школі товариства були Александровіч, Левіцька, Юзефіна Вайс та А.Вроньські, який крім того викладав скрипку. Певний час керівником скрипкового відділу був Леон Цайгер.
На 1890 р. при школі було 36 учнів, з яких 10 скрипалів. У самого п. Вронського було 22 учні. Звичайно були інші вчителі, прізвища яких залишаються невідомими. Можливо є хтось, хто б зміг доповнити мою розповідь?
Директором товариства був цей же А. Вроньський, його заступником - Стаубер. До складу виділу входили коломияни, прізвища яких багатьом будуть знайомі. А це - Й. Аккорд, С. Мізєвич, д-р. Кульчицький., Е. Юркевич, д-р. Майзель, А. Сідорович, Вальтер, Фіедлєр, Лєкчинські, К. Зуляуф, д-р. Роснер. Господарем приміщень та засобів музичних був Казимир Корнард, скарбником – Місінський.
При товаристві діяв також хор, чоловічий та мішаний, керівником яких був Ян Соколовський; репетиції відбувалися щовівторка та щоп’ятниці ввечері в їх будинку (на пл. Ринок). Цікаво, чи знайшлося б зараз хоча б кілька жінок, не говорячи вже про чоловіків, які б старанно відвідували репетиції двічі на тиждень, незважаючи на зайнятість, тільки тому, що мистецтво їм не байдуже? І який би був рівень наших хорів? І чи мала б музична культура такого славного композитора як Станіслав Монюшко, якби його мати не грала щодня на клавірі (клавесині) та не співала пісень. Винагородою за старання у розучуванні вправ маленького Станіслава були не цукерки чи іграшки, а саме спів матері, мелодії пісень якої він запам’ятовував та самостійно підбирав. Скільки матерів зможе похвалитися подібним? Чи виростали б наші діти такими байдужими?
Відомо, що товариство, наприклад, 1890 р. провело 4 музичні вечори, 1 концерт, 2 драматичні вистави, 1 бал, 1 танцювальний вечір та 2 випуски музичної школи.
Серед вистав, які поставили любителі сцени товариства, була комедія Балуцького „Клуб кавалерів”(1891 р.) постановки режисера Лусаковського. Напередодні Великого посту товариство проводило костюмовані вечірки-бали. Кожен готував свій оригінальний костюм, наприклад сербський, козацький чи циганський; хтось був у костюмі часів короля Людовіка 14 чи Фредерика Великого, а вже костюми дам годі було оцінювати, а тим більше вибрати королеву балу, бо як після одного з таких вечорів писала „Газета коломийська” : „скільки тих королев було, можна було прочитати по лицях кавалерів, які ще тиждень по всьому не можуть вилікувати свої сердечні рани, завдані їх царівнами”.
Такі забави за участі більш як 80 пар тривали з 8-9 вечора до 6-ої години ранку і закінчувалися „білим мазуром”, „після участі в яких можна було розпочинати покутні Гіркі жалі і піст”. На кожному вечерку було great attraction, як наприклад „Краківське весілля” влаштоване 1981 р. талановитими акторами товариства під керівництвом презеса Мар’яна Рибчиньського та режисера Лусаковського. Жартівливі та дотепні краков’яки, на зразок коломийок, підбиралися самими акторами, в яких обов’язково були слова вдячності режисеру.
26 червня 1932 р. товариство урочисто відзначило 60- річчя смерті свого композитора (С.Монюшки) святковою Літургією в єзуїтському костьолі св. Ігнатія Лойоли, під час якої співав мішаний хор, та концертом в Касі ощадності (тепер Народний дім) за участі піаністки Яніни Шпальової та оперного співака Міхала Віклінського. Того ж року, 16-17 жовтня в місті урочисто були проведені Дні Шопена: відбулися концерти за участі піаністки Шпальової, чоловічого та мішаного хорів товариства, гімназійного хору, із промовою про життя і творчість композитора проф. Хамули та декламаціями дітей.
За участь в акції треба було сплатити 10 зл. від товариства! Презесом товариства на той час був інж. Клімашевський, який разом з інспектором Бяловонсом, Вінніцьким та проф. Бобіном, що входили до повітового комітету по відзначенню Шопенівських днів, відповідали за організацію та проведення святкових заходів. Зрозуміло, що за 48 років своєї діяльності подібних заходів було багато, як і багато коломиян могло похвалитися своєю грою на музичному інструменті, участю в хорі чи в театральних виставах товариства. Було б тільки бажання...
