Екскурсія по тематичній експозиції „Під прапором Степана Бандери”, присвяченій 100-річчю від дня народження Степана Бандери.
Екскурсію веде науковий співробітник музею, Мирослава Кочержук.
Степан Бандера, сторіччя від дня народження якого відзначатимемо 1 січня 2009 року, є беззаперечним символом боротьби українського народу за свою державність. Але чи багато ми знаємо про нього, як про людину, про формування його особистості та життєвий шлях?! Мабуть, ні. Тому тематичною експозицією „Під прапором Степана Бандери”, відкритою 18 грудня 2008 року в Музеї історії міста Коломиї, працівники музею зробили спробу відтворити більш повний портрет ідейного лідера нації, а також розповісти про тих коломиян, членів ОУН та бійців УПА, які під проводом Бандери виборювали омріяну незалежність.
Народився Степан Бандера в с. Старий Угринів на Калущині в родині греко-католицького священика о. Андрія. Нелегка, а навіть і трагічна доля цієї сім’ї є своєрідною ілюстрацією життя сотень українських родин, переслідуваних і польською, і радянською, і німецькою владами. Батько Степана, активний громадський діяч Калущини, був одним із організаторів першолистопадового перевороту 1918р. в повіті, послом до парламенту ЗУНР в Станіславові, згодом став капеланом УГА. То ж і всіх дітей, а їх у сім’ї було семеро, виховав справжніми патріотами, самовідданими борцями за Українську державу. У травні 1941 р. о. Андрія заарештовано службами НКВС, ув’язнено спочатку в долинській та станіславській тюрмах, потім переведено до Києва. Саме там 8 липня 1941 р. його засуджено до смертної кари, а вже 10 липня – розстріляно. В експозиції представлено фото о. Андрія Бандери під час ув’язнення та текст судового вироку.
Його синів Олександра та Василя - братів Степана Бандери - активних членів ОУН, заарештовано 1941 р. гестапівцями та після утримання в різних тюрмах переведено до концтабору в Освенцімі, де обидва загинули від побоїв та катувань в’язнями-поляками 1942 р. Доля наймолодшого брата Богдана до сьогодні достеменно не відома. Ймовірно, вбитий на поч. 1940-их рр. на Січеславщині (за іншими даними в Херсоні), куди перейшов на чолі однієї з похідних груп ОУН.
Сестри Марта і Оксана, заарештовані радянськими спецслужбами разом із батьком навесні 1941р., десятки років провели в таборах та на висилці в Красноярському краї. Найстаршій Марті так і не вдалося побачити більше рідну землю – померла на чужині. Лише у 1990 р. її останки перезахоронено в с. Старий Угринів. Оксана після 48 років заслання таки повернулася в Україну і проживає в Стрию. Сестра Володимира теж не уникла ув’язнення - разом із чоловіком о. Теодором Давидюком заарештована 1946 р. і десять років перебувала в таборах Красноярського краю та Казахстану. В експозиції представлено фото сестер, а також сина Володимири Давидюк Володимира, який разом із сім’єю проживає в нашому місті.
Зростаючи в такій родині, Степан Бандера з дитячих літ увібрав у себе ідеї націоналізму, тому вже під час навчання в Стрийській гімназії став активним пластуном, готував себе до майбутньої боротьби. Декілька світлин того часу є цьому підтвердженням.
По-справжньому захопився громадсько-політичною діяльністю, студіюючи агрономію у Львівському політехнічному інституті. Саме тоді став членом товариств „Просвіта”, „Луг”, „Сільський господар”, „Основа”, „Сокіл”, а також підпільної УВО, а в 1929 р. – ОУН. Степана Бандеру – студента представляє низка фотографій кінця 1920-их – поч. 1930-их рр. Цікавою є посвідка про утримання С.Бандери у станіславській в’язниці, куди він потрапив після першого арешту польською поліцією у 1928 р. Документ містить відбиток пальців та власноручний підпис арештанта, а також детальний опис зовнішності.
Гучний Варшавський судовий процес над дванадцятьма членами ОУН, організаторами вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького, що тривав від 18 листопада 1935 р. до 13 січня 1936 р., представляють листівки ОУН та фрагменти спогадів очевидців. Серед засуджених був і Степан Бандера, який своєю поведінкою на суді викликав повагу і захоплення. Про це, зокрема, згадувала коломиянка Ксенія Світлик, яка була присутньою на всіх засіданнях.
Окрему частину експозиції займають сімейні світлини С.Бандери, серед яких портрет його дружини Ярослави Опарівської, родички коломийського лікаря Володимира Ганківського. У нього вона мешкала, навчаючись в гімназії або учительському семінарі товариства ”Рідна школа” в Коломиї.
Рідкісними є фото, на яких зафіксовані щасливі миті родинних свят та спільного відпочинку Степана, Ярослави та їх дітей - Наталки, Андрія і Лесі. Тривалий час, проживаючи в Мюнхені, родина змушена була приховувати своє справжнє прізвище, тому посвідчення особи С.Бандери, що експонується, видано на ім’я Попель.
У 1950-их рр. провідник подовжував активну діяльність, незважаючи на переслідування і численні замахи на його життя з боку радянських спецслужб. Серед найцікавіших фото, представлених в експозиції, що відтворюють цей період його життя, є світлини з відправки в Україну кур’єрів Закордонних Частин ОУН. На них С.Бандера, мабуть, дає останні вказівки та настанови.
Емоційним та рішучим постає перед нами провідник на світлинах з відзначення українською громадськістю 20-их роковин загибелі Євгена Коновальця в Роттердамі 1958 р. А вже через рік і він був підступно вбитий агентом КГБ. Експонуються фото похорону С.Бандери, його могили в Мюнхені, а також схема цвинтаря, на якій позначено місцезнаходження цієї могили.
Прямі нащадки Степана Бандери – донька Леся, внуки Софія, Орест, Богдана, Степан та Олена живуть у різних країнах, але, як засвідчує світлина зі Стрия з дня святкування 10-річчя незалежності України, час від часу збираються разом.
Наступна частина експозиції представляє собою розповідь про членів ОУН з Коломиї та повіту, кожен з яких виконував свою місію в загальній боротьбі, як і С.Бандера, не шкодуючи власного життя задля втілення ідеї державності. Це юнаки та дівчата, закатовані радянськими спецслужбами в станіславській тюрмі та Дем’яновому Лазі в 1941-му, розстріляні гестапівцями в с. Ягольниця біля Чорткова в 1942-му, відправлені в німецькі концтабори. Вперше експонується вишивана сорочка окружного провідника ОУН Коломийщини Василя Мельничука, подарована музеєві сином Мстиславом, копія його листа дружині з чортківської тюрми.
В останній частині тематичної експозиції – світлини коломиян, що боролися в рядах УПА: бійці сотень Спартана, Білого, Орлика, Березівської та ін.; схеми структури основних підрозділів УПА, фото командирів. Завершують виставку карта СРСР з позначеними на ній концтаборами, в яких за колючим дротом перебували тисячі українців, зокрема й коломиян, та унікальні, вишиті дівчатами-політв’язнями картинки та образки, що були для них клаптиками України в холодній чужині.
