Іван Мегедин,
головний зберігач фондів Музею історії міста Коломиї
Танкіст-визволитель Андрій Ігнатьєв
Впорядковуючи фонд фотографій музею мою увагу привернули матеріали про танкістів, які звільняли місто Коломию від нацистської окупації. Моє покоління не бачило і не читало цих матеріалів. В домашніх архівах газети більш як 40-річної давності не збереглись, та і про війну 1941-45 років у шкільних підручниках негусто. Музеї у молоді не так уже й популярні, але по мережі Інтернет мандрують частіше. Я не виняток. Зацікавила доля одного із танкістів-визволителів Андрія Миколайовича Ігнатьєва.
Ігнатьєв Андрій Миколайович Герой Радянського Союзу, Заслужений працівник культури Росії.
Народився 6 вересня 1921 року в селі Мещерське Подольського району Московської області.
З раннього дитинства Андрій хотів стати танкістом. Броньовані машини з гарматами і кулеметами він малював на першому ліпшому листку паперу. З деталей подарованого батьками конструктора зібрав танк. У старших класах додалося нове захоплення - військова історія.
У 1940 році після закінчення московської середньої школи Андрія призвали до армії. У військкоматі юнак попросив зарахувати його в танкові війська. У жовтні призивники-москвичі прибули в 323-й окремий танковий батальйон Забайкальського військового округу.
У листі до батьків Ігнатьєв повідомляв: "... ви даремно про мене турбуєтесь. Хоч зима і сувора, але я жодного разу не застудився. Вчитися на командира танка дуже цікаво, особливо тут - адже в нашій частині багато учасників боїв на Халхін-Голі. .. ".
Заняття проводилися щодня. Крім вивчення матеріальної частини танка БТ-7, тактики і курсу стрільб у програмі передбачалося проведення марш-кидків і тривалих переходів. Одного разу навчальний взвод підняли по тривозі і наказали виступити в 10-кілометровий похід з повною викладкою й у протигазах. І хоча довелося по-справжньому важко Андрій Ігнатьєв, зціпивши зуби, вперто повторював про себе: "Треба - значить, треба!"
Почалася війна і всіх сержантів, які мають освіту 10 класів, послали на курси підготовки молодших лейтенантів. У листопаді 1941 року Андрію Ігнатьєву присвоїли звання молодшого лейтенанта і призначили командиром танкового взводу 111-го танкового полку. Згодом він напише батькам: "Тепер я ... відповідаю не тільки за себе: треба вчити, виховувати, піклуватися про довірених мені людей".
У листопаді 1942 року Ігнатьєва перевели командиром танкового взводу в розвідувальний дивізіон 51-ї кавалерійської дивізії. У січні 1943 року це з'єднання прибуло на Центральний фронт у 60-у армію. На полях Орловщини молодший лейтенант прийняв бойове хрещення.
Все було вперше в молодому житті: і бомбування при розвантаженні ешелону, і розвідка в тилу противника, і наступ попереду кавалерії і піхоти, і загибель бойових друзів в танках БТ-7.
Навесні дивізію розформували, а Ігнатьєва направили в місто Рибінськ на курси удосконалення офіцерського складу при Пушкінському танковому училищі. Після закінчення навчання частину випускників відправили на Урал, де формувалося поповнення для танкових військ.
У Нижньому Тагілі Андрій Ігнатьєв та інші офіцери допомагали робітникам заводу укомплектовувати танки Т-34, потім на танкодромі обкатували бойові машини, пристрілювали гармати і кулемети. Нарешті тридцятьчетвірки були прийняті, заправлені пальним, забезпечені боєкомплектом, встановлені на платформи для відправлення на фронт.
У лютому 1944 року ешелон прибув на Україну, в район Шепетівки. Тут молодший лейтенант Андрій Ігнатьєв дізнався, що служити має бути в прославленій 1-й гвардійській танковій бригаді, яка була удостоєна цього звання першою в танкових військах. Проте вакантних посад командирів взводів не виявилося, окрім посади командира танка, на яку Ігнатьєв погодився відразу.
У ході Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції, за визволення Західної України, 1-а танкова армія наступала на головному напрямку. 23 березня було звільнено місто Чортків і Москва двадцятьма артилерійськими залпами салютувала воїнам-визволителям.
На наступний день 1-а гвардійська танкова бригада полковника В.М. Горєлова, застосувавши спеціальне обладнання для підводного руху танків, подолала з ходу Дністер по дну річки. Андрій Ігнатьєв був щиро радий, що його екіпаж успішно впорався з цим складним завданням. У стрімкому кидку танкісти зім'яли заслони противника і 25 березня увірвалися в Городенку. Гітлерівці поспішно відступили, залишивши багато техніки і запаси пального.
Для швидкого проникнення в глибину оборони ворога за наказом командарма було створено передовий загін, який очолив командир 2-го танкового батальйону капітан В. О. Бочковський. Загону ставилося завдання: здійснити 75-кілометровий кидок, оволодіти містом Коломия та переправою через річку Прут. На нараді офіцерів комбат роз'яснив загальне завдання і сказав: "Танки Духова, Шарля і Ігнатьєва йдуть у розвідці".
Це означало: трьом екіпажам йти попереду загону на відстані 5-6 кілометрів, першими вступати в бій, швидко оцінити обстановку та доповісти по рації командиру батальйону.
Вранці 27 березня 12 танків Т-34 з автоматниками на броні кинулися в тил противника. Заслони гітлерівців у населених пунктах Сороки, Гвіздець і Ценява танкісти-розвідники частково знищили. На підході до Коломиї їх наздогнали ще два танки. З дороги місто на березі Прута було видно як на долоні. Молодший лейтенант Ігнатьєв зауважив - димлять паровози на станції і злітають літаки з аеродрому. Він відкрив вогонь по виявленим цілям. Поруч загриміли гармати інших танків.
На околицю міста першим увірвався екіпаж лейтенанта Шарлая, а за ним танк Ігнатьєва. Маневруючи, вони вели інтенсивну стрілянину по вогневих точках противника. У тридцятьчетвірку Шарлая потрапив важкий снаряд. Спалахнуло полум'я, але стрілок-радист Землянов продовжував стріляти з кулемета по ворожій піхоті. Ігнатьєв побачив що стоять на залізничній платформі танки і відкрив по них вогонь. Незабаром у бій вступили інші танки передового загону.
Дим перешкодив Ігнатьєву вчасно помітити німецький "тигр". Його снаряд зачепив вежу тридцятьчетвірки. Постріл у відповідь виявився безрезультатним. І тут же потужний удар від прямого попадання снаряда стрясає корпус танка Ігнатьєва. Вбито стрільця-радиста, сильно контужений механік-водій, важко поранені в ноги заряджаючий і командир танка. Неймовірним зусиллям волі, перемагаючи гострий біль молодший лейтенант здоровою ногою дотягнувся до пускової педалі і зробив постріл. "Тигр" завмер. До вечора противник був розбитий і місто звільнено.
На другий день по радіо прозвучав наказ Верховного Головнокомандуючого, в якому говорилося, що війська 1-го Українського фронту "оволоділи містом і великим залізничним вузлом Коломия - важливим пунктом оборони німців у передгір'ях Карпат". І знову Москва артилерійськими залпами салютувала, відзначаючи подвиг радянських воїнів.
Андрій Ігнатьєв писав батькам: "... вибачте, що затримався з листом ...Почуваю себе добре, тільки трохи поранена права нога, відвезли в госпіталь, хоча поранення легке ...".
"Легка поранення" обернулося роком лікування. У госпіталі міста Енгельса він дізнався з газет, що Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 травня 1944 йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. І не повірив: хіба мало Ігнатьєвих на білому світі. Незабаром прийшов короткий лист з бригади: "... від душі вітаю свого вихованця, чудового виконавця маневру. Твердого, зухвалого, нахабного героя-танкіста ... Привіт всім хлопцям від гвардійців. В. Бочковський".
Доліковуватися героя відправили до Москви. У госпіталі досвідчений лікар-травматолог запропонував індивідуальну методику лікування і сказав, що треба починати ходити, планомірно збільшуючи навантаження.
"Треба так треба", - відповів Ігнатьєв і став наполегливо тренуватись. Наприкінці вересня він залишив милиці та 20 жовтня 1944 зміг з паличкою прийти на прийом у Кремль, де і отримав Золоту Зірку і орден Леніна. У березні 1945 року курс лікування був закінчений, але на фронт повернутися вже не встиг.
Перемога! Герой війни ступив на шлях мирної праці для Батьківщини.
Після отримання диплому Московського інституту міжнародних відносин в 1950 році працював у Радінформбюро. Потім чотири роки навчався в Академії суспільних наук, працював у Комітеті з культурних зв'язків із зарубіжними країнами. У 1964 році був направлений в США для роботи в ООН.
Андрію Миколайовичу Ігнатьєву довелося зустрічатися і розмовляти з Н.С. Хрущовим, А.А. Громико, І. Тіто, Я. Кадаром, з видними представниками культури і науки: М. Шолоховим, А. Хачатуряном, І. Глазуновим і інш.
У 1970 році в Австралії він давав пояснення королеві Великобританії Єлизаветі II при огляді нею експонатів радянського павільйону на Всесвітній виставці. А. М. Ігнатьєв побував у Канаді, Мексиці, Еквадорі, Китаї, Франції, Італії і Польщі. Пам'ятною для нього була поїздка в 1965 році на Україну, Рішенням Коломийського міськвиконкому від 28 квітня 1965 року № 173 «Про відзначення 20-річчя Перемоги Радянського Союзу над гітлерівською німеччиною» йому присвоєно звання Почесного громадянина міста Коломия. Андрій Миколайович проїхав по місцях боїв рідної танкової бригади, поклав квіти на могили загиблих бойових товаришів.
Майже два десятиліття до виходу на пенсію Ігнатьєв працював заступником головного редактора "Щорічника Великої Радянської Енциклопедії", був удостоєний звання "Заслужений працівник культури РРФСР".
Поряд із "Золотою Зіркою" він нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни I ступеня і багатьма медалями.
