Мирослава Кочержук,науковий співробітник Музею історії міста Коломиї
Зустріла Людей
Про книжку коломиянки за походженням Рути Вермут «Зустріла Людей».
Останню сторінку перегорнено... Читала книжку й ніби проживала разом з героїнею – єврейською дівчинкою – драматичні, трагічні й зворушливі миті її життя. Довелося їй стрибати в темряву із вщент наповненого людьми потяга, вертатися в уже „вільне від євреїв” рідне місто й, насунувши на обличчя хустину, відважно пройтися повз власний будинок, в якому тоді вже містився німецький клуб. А потім були важка праця на фабриці в Німеччині, робота служниці в домі німця, завзятого прихильника Гітлера, перебування в робітничому таборі й постійний страх бути викритою. Ні вдень, ні вночі дівчинка не могла бути сама собою – щохвилини впродовж нескінченно довгих двох з половиною років мусила грати роль. Ту роль, яка врятувала їй життя.
Ця розповідь – не художній вимисел, а спогади про реальні події реальної людини, коломиянки за народженням Рути Вермут, видані у Познані 2002 р. під назвою „Зустріла Людей”. На початку лютого цього року книжку в подарунок від авторки отримав Музей історії міста Коломиї.
Пані Рута описує власне життя, яке могло б обірватися ще в ті далекі 1940-і, якби не щирість та самопожертва добрих людей. Таких, як полька Франя, яка впродовж двадцяти місяців – від осені 1942 р. до весни 1945 р. – переховувала в себе двох єврейських підлітків у тому ж таки будинку, де містився згаданий вже німецький клуб. Допомогла Франя і Руті – грошима, добрими порадами й опікою. Зі сторінок книжки постають перед нами ще одна коломиянка – українка Павліна, яка ризикуючи власним життям, прихистила Руту на деякий час, а також бідні старенькі селяни з Букачівців імені яких дівчина так і не дізналася. Вони одягли й нагодували її, закривавлену, напівпритомну єврейську дівчинку, яка щойно вистрибнула з потяга, що прямував назустріч смерті.
З вдячністю і сердечним теплом пише про цих людей авторка споминів, про цю вдячність промовляє і назва книжки. Видання має ще й підзаголовок – „Історія про трагічний початок і незвичайне закінчення”. І це „незвичайне закінчення” полягає не лише в дивовижному спасінні авторки, а більшою мірою в неймовірній події – зустрічі пані Рути з рідним братом, якому теж пощастило вціліти у тому шаленому вирі світової війни.
Лише через 53 роки завдяки небайдужим людям різних країн Руті Вермут вдалося знайти її любого Салєка – Ізраеля Вермута, колишнього коломийського гімназиста, а згодом відомого англійського журналіста й письменника Віктора Зорзи (Viktor Zorza). Зустріч стареньких уже людей зворушує до сліз. За їх плечима – довгі життєві дороги, які пролягали у зовсім різних куточках світу. Але не розгубили вони на цих дорогах глибинної душевної спорідненості й через понад півстоліття відчули себе справді рідними й близькими людьми. Рідною залишається для них і Коломия, до якої, як написала в листі Рута Вермут, зберігає особливий сентимент.
Життя авторки книжки – лише одна із тисяч зовсім різних, подібних хіба що своєю драматичністю, історій коломийських українців, поляків, німців, євреїв середини ХХ сторіччя. Чи дізнаємось колись і про всіх інших? Принаймні тепер, завдяки книжці, хоча б на одну ниточку збагатилося таке різнобарвне вишиття минулого нашого міста.
