Олеся Фільварок,
молодший науковий співробітник Музею історії міста Коломиї
Душпастир Григорій Хомишин
Наприкінці 19 ст. релігійне життя Галичини не було надто задовільним, навіть подекуди стан його був сумним і безнадійним. Саме тоді Апостольська столиця проводить реформу чину св. Василія Великого, який і мав відновлювати духовне життя місіонерською працею. Серед кандидатів на монахів-священиків були, відомі пізніше особистості релігійного життя Галичини, тоді ще молоді Андрей Шептицький, Григорій Хомишин, ін.
26 березня 1885 р. буллою “De universo Dominiсo Grete” папи Лева ХІІІ було проголошено створення при храмі Воскресіння Господнього в Станіславові канонічного українського католицького Єпископства, тобто Львівську архидієцезію було поділено на 2 частини. Третім по черзі єпископом Станіславської єпархії був Андрей Шептицький, який, ставши митрополитом і призначив Григорія Хомишина єпископом.
25 березня минає 130 років з дня народження Григорія Хомишина, ректора Львівської та Станіславської семінарії, єпископа Станіславської єпархії, завідателя парохії та катехита чоловічої гімназії в Коломиї з 1 листопада 1901 р. до 1 серпня 1902 р. На час призначення до Коломиї, о.Григорій вже був сотрудником при катедральному храмі в Станіславові, де дуже швидко зазнав слави як палкий проповідник, сповідник, організатор брацтв та релігійних товариств, дбайливий господар церкви. Сам єпископ Ю. Куїловський, бачачи ревність молодого священика, після року душпастирства надсилає його на богословські студії до Відня, де той, навчаючись кілька років та набираючись досвіду, працює при Віденській греко-католицькій церкві св. Варвари.
Не без тривоги о.Григорій переїхав на душпастирство до Коломиї, але завдяки своєму правилу-переконанню “всеціло віддатися праці над релігійним вихованням парохіян - своїх вірних йому повірених, бо тільки той, хто має належно вироблене поняття про Бога і хто Його любить, зможе бути добрим громадянином”, він добре справляється з своїми обов”язками. Цікаво, що, будучи сотрудником, сумлінно дбав і про інших священиків, був до них завжди ввічливий, часто брав на себе найтяжчі тягарі та виручав їх у проповідництві.
Провадив глибоке духовно-аскетичне життя, міг вільно, без підготовки, проповідувати, дивуючи змістовністю та запалом висловлювання. Ось як про це згадує П. Мельничук: “А вже про Матінку Божу проповідував наш о.Григорій направду з синівською любов”ю! Місяць май-травень був для нього улюбленим, бо через цілий місяць кожного вечора проповідував, стягаючи до церкви багато слухачів. А вже коли приходив час пращати Матінку Божу на останній науці, то слухачі не мали сили здержатися від сліз, бо з такою гарячою любов"ю пращав о.Григорій Царицю Мая, що здавалося пращає раз на все, хоч то лише на кілька місяців.
Два роки душпастирства в Коломиї були досить важкими, але й успішними. Тодішній інтелігент до церкви майже не ходив, подекуди навіть не признавався до релігії, священиком погорджували, з ним поводились, як із кимсь нижчим не тільки з точки зору інтелігентності, але й через відсутність в нього політично-партійної позиції.
Ідеал священика-патріота, організатора Католицької Акції, був чужий та незрозумілий. Григорій Хомишин бачив це все і добре розумів. Саме тому він постійно проповідував про значення і права церкви, про свободу людського сумління від зовнішніх впливів, про чесноти віри та любові до Бога й Церкви. І хоч спочатку у нього було зовсім мало слухачів, згодом до церкви почали горнутися не тільки селяни, але й міщанство.
Зазвичай, інтелігенція під час богослужень сідала до лавок, та, наприклад, д-р. Дудикевич разом із дружиною, коли зрозумів, що отець завідатель є непересічною людиною, любив приходити на науки та ставати посеред простого селянства і слухати. Цей приклад позитивно впливав на селянство ще й тим, що в нього зростало довір”я не тільки до Церкви, але й до українського адвоката чи лікаря, практикуючого християнина. Поступово зникало й упередження до священика, а слава про гарні проповіді отця завідателя розійшлася широко, що навіть оо. єзуїти з Коломийської парохії “дивилися заздрісним оком на о. Григорія, бо …вже руська інтелігенція не приходить до нас, бо мають свого проповідника”.
Правдивим тріумфом о.Григорія були великопісні реколекції. Хоч він зовсім не розраховував на численних слухачів, і навіть не виходив на проповідницю, лише проповідував “з царських врат” і без епітрахіля, на його привелике здивування на вечірню прийшло так багато людей, що той був змушений вийти на проповідницю.
Кожного дня число вірних збільшувалося, слухати проповіді приходили навіть поляки. Тому особливим видався день, на який о. Григорій окремо запросив і їх. Таке запрошення усіх заінтригувало, тому церква була наповнена так, що багато людей стояло на дворі. Усі були впевнені, що проповідь буде патріотичною і, можливо, навіть образливою для поляків. Та розчарування усіх було величезним, бо темою проповіді було терпіння Ісуса Христа та людей, любов та милосердя Боже. Вже до того багато людей шанували свого отця завідателя, але від тепер майже не було такого, хто, вислухавши ту науку, був байдужим до Церкви і священика.
Отець Григорій Хомишин заснував в Коломиї товариство Апостольства молитви, розпочав Католицьку Акцію в формі допомоги потребуючим та відвідування хворих вдома та в лікарнях.
Та вже 1902 р. о. Григорій залишає Коломию, як сам згадував: “бо митрополит заявив, що хоче мене забрати до Львова на ректора Духовної семінарії. Коли, будучи у митрополита, я сказав: звідкіля така честь для мене?”, митрополит, відповідаючи, сказав: “не честь, а тяжкий тягар.Того тягару не маю на кого іншого вложити, а я є переконаний, що ви понесете. Вірю в Божу поміч та терпеливість.”
Вже 8 травня 1904 р. його іменовано та 19 червня інтронізовано четвертим і останнім єпископом Станіславським. Одразу, всупереч волі магнатів, єпископ Григорій почав постійно з єпископської палати до катедри на богослужіння ходити пішки. Саме тому граф Потоцький подарував владиці графський фіакр разом із кількома кіньми, бо “як може Їх Екселенця ходити пішки?”. Однак владика доручив ці коні продати, а вилучені кошти на Йорданські свята роздати бідним та жебракам, незважаючи на їх національну приналежність. Також, щодо вбрання, єп. Григорій залишився скромним (часто його вбрання було полатаним), крім реверенди, нічого не мав, але все був дуже чистим та мав педантично вичищені черевики. Усі кошти, якими розпоряджався, видавав на благодійні цілі – кожен, хто приходив до владики з своїми проблемами, виходив від “татуні” потішений.
До Коломиї, уже як станіславський єпископ, Григорій Хомишин приїхав 23 жовтня 1906 р., в ході 15 дневної місії, яку провадив також і в Пістині, В. Березові, Стопчатові, Печеніжині, Мишині, Корничі, Делятині та Надвірній. В Коломиї він відвідує українську державну чоловічу гімназію, де знайомиться з учительським колективом, а опісля, на запрошення директора гімназії Софрона Недільського, приймає вітання гімназистів: урочисту промову учня С.Федюка, пісню гімназійного хору та на закінчення багатоголосе “Многая літа”.
Дбаючи про бідних дітей нашого міста, єпископ Хомишин, в Коломиї , як і в багатьох інших містечках Станіславської єпархії, заснував захист та захоронку, якими заопікувалися сестри служебниці Непорочної Діви Марії.
Єпископ Григорій Хомишин до Коломиї приїжджав ще неодноразово, але це вже наступна історія.
Принагідно нагадаю тільки, що саме зараз музей історії м. Коломиї готує експозицію про релігійне життя Коломиї (а це про греко-католицьку, римо-католицьку, протестантську парафії та іудейську спільноту). Кожен може приєднатися, поділившись інформацією, фотографіями чи релігійними атрибутами, які залишились у спадок від бабусь чи знайомих, прийшовши до музею по вул. Шухевича, 80, або зателефонувавши 2-55-29. Поки що на нашу пропозицію відгукнувся тільки один о. Подоляк, за що ми йому щиро вдячні.
